Брисбен

Євгеній Водолазкін є лауреатом премії Big Book і Yasnaya Polyana.

У романі "Брісбен" він продовжує історії героїв ("Лаурель", "Авіатор"), доля якого - як в давньому трагедії - раптом і відразу зміни. Гліб Яновський, віртуозний музикант, на вершині успіху втрачає можливість виконувати через хворобу і намагається знайти різне значення життя, нову точку підтримки. Минуле допомагає йому в цьому – він намагається зібрати спогади про своє дитинства в Києві в сімдесятках, юнацькій молоді в Ленінграді, присутніх в Німеччині і знову в Києві вже в два тисячі. Тільки Брісбен не входить до цих поїздок життя. Чи є насправді таке місто? Або це просто mirage, мрія, утопіан ідеальний, музика сфер?

5 Причини для читання книги

Це найперспективніший роман Євгена Водязкіна. Однією з найважливіших особливостей книги є його інтимна і раніше незнайома до звуку читача. 1964 р., Київ - час і місце народження Гліб Яновського. Євген Водолазкіна, який дивним збігом також закінчив школу з поглибленим вивченням української мови та згодом перейшов до Санкт-Петербурга. Як особиста книга, Брісбен, і це необхідно підкреслити, не є автобіографічним романом. Як сам автор примітив, не потрібно асоціювати Яновський з ним.

Це поліфонічний текст про музику та музикант.   У центрі роману є віртуозний гітарист Гліб Яновський. Він відомий, запрошений на виконання в Карнегі Зал, його ім'я названа разом з Mick Jagger і Paul McCartney. Але на вершині полум'я він буде зіткнутися з катастрофою: хвороба позбавляє його можливості виконувати. Як ви живете, якщо Ваше бачення, слух і дотик завжди були музика? Роман – це спроба побачити, що відбувається через очі музиканта і зрозуміти: де слова нездатні, є що-небудь сказати музику? Як будуть диссонанси нашого життя сприйматися особою, яка знає більше про гармонію, ніж інші?

Це роман про сучасність. Разом з героям книги ми проходимо визначні події епохи: застій, перестрія, шпаклівка, Майдан. Щоб допомогти читачеві знайти відповідь, наратив пропонує два часові скибочки – минулі і присутні. На відміну від «Лаурил», в «Брісбені» немає стрибка між XV і XX століттями: обидва розділи роману вписуються в діапазон одного життя – це минуле і присутній герої-музика. Тим не менш, цей період ширше, ніж здається, тому що в даний час завжди тягне минуле з ним, а минуле нескінченно і колосально.

Це текстова хвороба скидання і смерть. Головний герой бореться з хворобою і намагається знайти різне значення життя, нову точку підтримки, яка подарує надію. Leitmotif роману є фраза багаторазово повторюється в ній психічно підірвав німецький Franz-Peter: «Життя є довгою звичкою смерті».

Це книга про мрії, що символізує образ австралійського міста Брісбен. як автор говорить про ім'я книги, я не хотів би звернутися до відносин Брісбена. Брісбен є символом того, що на іншому боці земної кулі, метою снів, зусиль, які, звичайно, неприпустимо. В цілому це історія сучасного успішного музиканта, який втратив можливість виконувати і шукає нове значення в житті. У минулому він мав все, щоб зробити з успіхом, з вершиною «фа» він був прийнятий, але він повинен визнати, що сенс життя не лягає в цьому верху. (Спутникове радіо інтерв’ю) Повністю заперечувати існування Брісбена і Австралия в цілому, герої книги не ризикують. Після того, як James Cook, вони не виключають, що вони можуть відкрити таку територію. На відміну від майбутнього, відсутність яких здається очевидним.